Підготовка дітей до школи у сім’ї

Мета. Ознайомити батьків із технологічними особливое тями дітей шестилітнього віку, організацією правильно ре­жиму життєдіяльності першокласників. Вказати, як правильно допомагати дітям у навчанні.

Обладнання. Виставка книг:

1)  Макаренко А.С. Книга для родителей. — К.: Рад. шк. 1987. 384 с.

2)  Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. — К. Рад. шк., 1978. 263 с.

3)  Амонашвиш Ш.А. Здравстуйте, дети. — М.: Прос­вещение, 1983. 208 с.

Хід заходу

І. Висвітлення теми і питань, яві виносяться для об­говорення з батьками.

У дитячому садку все було звично і просто. А у школі малюків чекає перебудова всієї їхньої діяль­ності за змістом і за формою; Щоденно чотири уроки і підготовка домашніх завдань, новий ритм праці й відпочинку, сильні переживання, часом і негативні. До того ж необхідність працювати з усім класом в одному темпі, коритися одним вимогам, численним «так треба»...

Які ж психологічні особливості дітей шестирічного віку? Тонкий знавець дитячої психології В.О. Сухом­линський відзначив: «Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя, про людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть своє вимірювання часу; в роки дитинства день здається нам дивним і нес­подіваним». І часом буває важко зрозуміти навіть власну дитину, яку ми близько спостерігаємо.

Кістково — сполучний апарат молодших учнів відзна­чається гнучкістю, оскільки в їхніх кістках ще багато хря­щової тканини. Змінюється і м’язова система учнів мо­лодших класів. Так, уже в першокласників вага м’язів становить 27,5% ваги тіла.

Діти в цьому віці дихають частіше, ніж дорослі. Тому таким важливим для їхнього розвитку і працездатності є свіже повітря. Частота серцевих скорочень у молодшого школяра сталіша, ніж у дитини дошкільного віку, але все ж дуже змінюється під впливом різних рухів, позитивних та негативних емоцій.

У дітей молодшого шкільного віку, так само як і в до­рослих, психологи вирізняють чотири типи темперамен­ту: сангвінічний, холеричний, флегматичний і мелан­холічний. Які їхні особливості?

Сангвініки швидкі й рухливі, вони легко спілкуються з ровесниками і дорослими, користуються повагою серед товаришів. За сприятливих умов виховання вони ростуть у міру рухливими і спокійними, вміють правильно реагува­ти на зміни обставин, а якщо умови виховання несприят­ливі — нерідко стають байдужими, безвідповідальними.

Ці діти швидко засвоюють знання, але без система­тичних вправ легко втрачають набуті навички і вміння. Вчителеві й батькам треба дбати, щоб у таких дітей не згасав вогник допитливості, щоб вони мали на що спря­мувати свою активність, виявляли зацікавленість інтере­сами класу.

У дітей, для яких характерні легка збудливість, прояви сильних і тривалих почуттів — холеричний темперамент. Поведінка їхня енергійна і різка. На уроках вони часто нестримані: вигукують, починають відповідати, не дослу­хавши запитання вчителя, часто відволікаються. Поміче­но, що дітям — холерикам важче сконцентрувати свою увагу на певному предметі, внаслідок чого вони не помічають його суттєвих ознак, роблять поспішні виснов­ки. Все це створює значні труднощі у навчанні та вихо­ванні.

У дітей флегматичного темпераменту почуття збуджують­ся повільно, але ці почуття стійкі й тривалі. Психологи відзначають, що молодші школярі флегматичного харак­теру — повільні, з іншими дітьми спілкуються здебіль­шого неохоче. Діти — флегматики уникають таких видів діяльності, де вимагаються швидкість, рухливість. За сприятливих навчально-виховних умов із них вироста­ють люди, які прагнуть усталеного порядку, організова­ності, поміркованості у побуті.

Надзвичайно чутливими є діти меланхолічного темпе­раменту. Дитина з цим типом нервової системи довго перебуває під впливом почуттів. У спілкуванні діти — ме­ланхоліки неактивні, сором’язливі, важко пристосову­ються до нових умов. Вони прагнуть дружити лише з од­ним товаришем або граються самі. На зауваження реагу­ють болісно, нерідко плачуть. Вони часто губляться при опитуванні, хоча письмові роботи виконують добре.

Тип нервової системи, яким природа наділяє людину, дуже стійкий. Але в процесі виховання вроджені особли­вості дитини можна коригувати. Скажімо, непосидючу дитину зробити стриманою, надто сором’язливу, невпев­нену — більш активною і впевненою.

І, ясна річ, найважчими будуть перші місяці навчання. Психологи відзначають, що здебільшого у процесі на­вчання першокласники стикаються з труднощами трьох типів. Перший — пов’язаний з особливостями шкільно­го режиму (треба вчасно прокидатися, не пропускати за­нять, на всіх уроках сидіти спокійно тощо). Другий тип зу­мовлюється новим становищем дитини у колективі, ха­рактером взаємовідносин з учителем, ровесниками і бать­ками. Першокласники не одразу, часом важко, усвідом­люють свої обов'язки як члени колективу. Третій тип труднощів — у більшості першокласників приблизно в середині року з’являється байдужість до навчання.

Звісно, підтримувати у першокласників інтерес до нав­чання не завжди легко. Але за допомогою батьків навчан­ня може стати для малюків корисним і захоплюючим. Кілька слів щодо перших розчарувань батьків. Чимало мам і тат, ведучи дитину до школи, сподівають­ся на неабиякі її успіхи в навчанні, та мине кілька тижнів,  в декого з них з’являється занепокоєння: «Як це так, наша донька стільки знає, а приносить трійки. Ніколи б не подумав, що вчителька буде незадоволена Іринкою». Ви повинні пам’ятати, що шкільна наука — не тільки радісні хвилювання, а в першу чергу — організована, копітка праця, до якої навіть здібна, розвинена дитина не завжди готова.

Підготовлена до школи дитина повинна йти у перший із бажанням вчитися, здатністю зосереджувати свою увагу протягом тривалого часу, умінням слухати, діяти організовано. Ці якості починають формуватися не в останній місяць перед школою, а значно раніше, а їхнім психологічним фундаментом є розвиток мислення, пам’яті, уваги, допитливості, уяви.

Яким же мусить бути розпорядок для першокласників? Найперша вимога — раціональне чергування занять, ак­тивного відпочинку, їжі та сну. Однакові дії, повторю­ючись щодня у певній послідовності, сприяють форму­ванню у дитини необхідних побутових, трудових і куль­турно — гігієнічних звичок, полегшують пристосування організму до нових умов.

Систематичне дотримання режиму дня виховує у дітей такі важливі риси характеру, як дисциплінованість, ор­ганізованість, уміння підкоряти свої бажання інтересам справи. Важливо забезпечити тривале перебування дити­ни на свіжому повітрі, регулярний сон (нічний не менше 10 годин, денний — 1,5 години), калорійне та різно­манітне харчування через 3-3,5 години. Такі норми відповідають фізіологічним потребам дитячого організму.

А як обладнати вдома робоче місце першокласника? Найкраще було б придбати домашню парту. На жаль, не завжди це можливо. Але і звичайні меблі можна присто­сувати для навчальних занять. Насамперед слід подбати про належне оформлення робочого куточка учня.

Стіл повинен стояти так, щоб світло падало зліва. На сидіння стільця, розрахованого на дорослу людину, ди­тині під час виконання домашніх завдань бажано підкла­дати м’яку подушку, а до спинки прикріпити валик, щоб фіксувати положення тіла. Сидіти на краєчку стільця або навпаки, притулившись до спинки, шкідливо. Вдома, так само як і у школі, стілець повинен трохи заходити за кришку стола. Якщо ноги не дістають до підлоги, обов'язково слід зробити маленьку підставку, щоб була добра опора.

Читаючи, виконуючи завдання у зошиті, дитина повин­на сидіти так, щоб відстань від очей до книжки станови­ла приблизно 30 см. Виконавши уроки, дитина повинна прибрати зайві речі, приготувати ранець на наступний день. Якщо вже з перших днів ви наполегливо привчати­мете дитину до режиму, правильної робочої пози, вміло­го користування навчальним приладдям, то вже через декілька місяців у дитини сформується чимало корисних і необхідних для подальшого навчання звичок.

Для прикладу розглянемо таку педагогічну задачу.

Сьогодні наш першокласник прийшов зі школи похму­рий, неговіркий. Сидимо мовчки за обіднім столом. За­питань йому не ставлю, чекаю поки сам розповість, що трапилось. Але він мовчки йде бавитися, повертається, сідає за уроки. Я відчуваю, що його «гризе якийсь черв’як», не дає спокою. Коли уроки вже зроблені й си­нок готує ранець, я за звичкою хочу допомогти йому, щоб він швидше впорався з цією «складною» справою. Склад­ною тому, що син завжди щось забуває: то клей та чохлик для уроків праці, то кольоровий папір...

Поспішаю і сьогодні допомогти, але син повертається до мене і каже:

— Досить мене опікати. Що я — «мамин синочок»?

— Та я просто хотіла допомогти. Чому ти так грубо розмовляєш?

—  Тебе б так Лідія Іванівна відчитувала...

—  А в чому справа?

І тут я дізналася, що для уроку праці потрібно було принести цупкий картон. Син про це напередодні мені не сказав — забув. А на уроці, коли всі діти поклали на парти необхідний для роботи картон, з’ясувалося, що у нього немає, тому що мама забула покласти. І, природно, Лідія Іванівна сказала йому, що ранець треба складати са­мому, а не покладатися на маму...

Питання для обговорення

1. Чи доцільна надмірна опіка дитини? Як це відби­вається на формуванні особистості?

2. Порадьте матері, як привчати першокласника до по­рядку, сформувати в нього почуття відповідальності за шкільні справи.

(Виступи батьків).

І навряд чи ви всі уявляєте справжню роль першого шкільного навчання. Давайте поміркуємо: приходить до школи 1 вересня неписьменний малюк, а в грудні уже прощається з букварем, наприкінці року може читати (більш-менш виразно) будь — який текст, рахувати в межах 100, розв’язувати задачі на дві дії, розрізняти фігу­ри... Він уміє робити ще багато іншого, знає чимало но­вого, думає, розмірковує, іншими очима дивиться на світ... І все це завдяки щоденній праці, яка часом буває одноманітною і складною.

Як допомагати першокласнику в навчанні? Чи всім дітям слід допомагати? Може краще, щоб вони з перших кроків ставали самостійними, адже вони вже учні?! Як перевіряти домашнє завдання?

Головне — робити за дитину нічого не слід: виконувати уроки, збирати портфель до школи, малювати, виготовляти аплікації — вже це дитина повинна роби­ти сама, своїми, поки що не досить вмілими, руками.

Перший місяць корисно під час виконання домашніх завдань щодня посидіти з ди­тиною не поруч, а десь близько. Але не для того, щоб підказувати, думати за неї чи гримати. Хай ви, бать­ки, насамперед подбаєте, щоб малюк вчасно сів за уро­ки, правильно поклав зошит, не відволікався під час роботи, не гнувся, сидів у зручній позі. Неприпустимо також змушувати першокласників братися до уроків зразу ж після приходу зі школи. Між шкільним навчанням і робо­тою вдома повинен бути не менш ніж двогодинний від­починок на свіжому повітрі.

За шкільним статутом у | першому класі домашнє зав­дання розраховано на 45- 60 хвилин. Спочатку слід виконувати математику, потім читання, письмо.

Процес перевірки якості ви­конання домашніх завдань, якщо не формально до цього підходити, багато дає для розвитку дитини. От, нап­риклад, читання. Син швидко прочитав кілька речень з букваря. Що ж далі? Навчання читання пов’язане з навчанням письма. Тому, перевіряю­чи, як дитина читає, звертайте увагу на правильну вимо­ву, частіше запитуйте: скільки звуків (або складів) в цьо­му слові? Скільки слів у реченні? Які ти знаєш слова на букву «ю», «с»? тощо.

Дуже часто на письмі першокласники пропускають або переставляють букви. Єдиний правильний шлях позбути­ся цього — систематичний звукобуквений аналіз слів, тобто перед тим, як писати слово, дитина повинна визна­чити, скільки в ньому звуків, букв, які в слові склади. З самого початку привчайте дітей писати не по буквах, а по складах, звіряти написане з підручником. Перевіряючи завдання з письма, зверніть увагу дитини на те, з якої літери починається перше слово в реченні, які знаки ставляться в кінці речення, з якою інтонацією слід про­читати речення.

Важливим завданням початкового навчання є розвиток мови учнів. Тому слід навчати дітей правильно і точно відповідати на запитання, виразно описувати певний знайомий предмет або явище.

Перевіряючи розв’язання задачі, корисно запитати ди­тину: Що головне в умові задачі? Що треба знати? Яку дію для цього треба виконати? Чому саме цю? Чи можеш ти скласти подібну задачу? Як перевірити розв’язання?

Запропонуйте перерахувати предмети, що ото­чують дитину, знайти у кімнаті речі, схожі на певні геометричні фігури, намалювати їх. Звичайно, працюючи, в перші мі­сяці навчання вчитель не вдається до негативних оцінок, а до оціночних суджень. І коли дитина каже, що вона одержала в школі, обов'язко­во поцікавтесь, як саме вона від­повіла, що вчитель їй на це сказав.

І як ставитися до «двійки»? — час­то запитують батьки. У першому класі вчителі ставлять двійки дуже рідко, у виключних випадках. Якщо ж вона з’явилась в учня раз, другий, це — три­вожний сигнал. Головне, не робіть пос­пішних висновків, не вживайте «дієвих» заходів. Важким, але надійним шляхом є з’ясування причин і правильна, погоджена з учителем щоденна допомога.

І останнє. Першокласник тільки починає довгий шлях у країну знань. Ніколи не поділяйте ні для дитини, ні для себе нав­чальні предмети на головні й друго­рядні. При такому підході прагнення виховати всебічно розвинену осо­бистість залишається гучною фразою. Як з малесенького джерельця починається велика ріка, так і в копіткій праці вихо­вання людини все важливо і взаємопов’язано.

II. Огляд преси або журналів. Обговорення певної статті.

ІІІ. Індивідуальна бесіда з батьками деяких учнів.

IV. Підсумок зборів.